Ігор Лікарчук: чому виникла ідея відеонагляду в школах

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якоcті освіти.

Кілька слів до мого учорашнього посту про відеокамери в школах. Дуже ріноманітні коментарі. Дуже велике розмаїття думок. Дуже хитка правова позиція ідеї встановлення відеокамер… Але. Чому така ідея стала можлива взагалі? Вбачаю кілька причин.

1. Наша система загальної середньої освіти не працює так, як це потрібно. Не буду тут говорити про причини. Назву лише один факт. За даними соціології осені 2014 року 78% тих складали ЗНО, користувалися послугами репетиторів…

2. Гострий конфлікт між батьками і педагогами. Педагоги звинувачають у всіх бідах батьків, батьки — педагогів. Й кінця краю цьому конфлікту не видно. Інколи мені здається, що прірва між одними й другими наростає чи не щодня.

3. Величезна, якщо не переважна кількість педагогів, або професійно вигоріли, або професійно не здатні працювати в сьогоднішній школі. Вони не можуть (не хочуть) шукати адекватні заходи педагогічного впливу до багатьох учнів, які не є такими, котрими були п’ять чи десять років тому. Тому конфлікти між одними і другими в латентній або гострій формах, на жаль, стають постійними й майже неминучими, а дякуючи сьогоднішньому інформаційному суспільству — відкритими й прозорими, що в свою чергу провокує нові конфлікти.

4. Фаховий крах шкільного менеджменту. У дуже багатьох школах їхні керівники не здатні оволодіти ситуцацією, вирішувати конфлікти, упереджувати їх. Більше того, своїми діями чи бездіяльністю вони цю ситуацію ускладнюють. Фахових керівників, котрі володіють сучасними управлінськими технологіями, психологією управління, дуже і дуже мало. А набутий багатьма із них у попередні роки досвід управлінської діяльності (у багатьох іще в радянській школі), чи той, котрий базується на теоретичних і метологічних засадах «Школознавства» — то жахлива архаїка, яка в сьогоднішніх умовах не працює.

5. Відсутня реальна система громадсько-державного управління школою. Через це основні управлінські рішення приймаються дуже маленькою групою людей і не є адекватними ситуцації, що складається.

6. Ця причина одна із найбільш важливих. ВІдсутня система оцінювання якості освіти. Тому всі оцінки стосовно діяльності конкретного вчителя чи школи є субєктивними і не відображають реального стану справ. На фоні формалізму, папероманії, чиновницько-директорської солдафонщини, якою заповнена наша школа, відсутність такої системи знищує останні залишки розумного, доброго й вічного у діяльності величезної кількості закладів освіти.

7. Відсутність реформ. Упродовж 25 років педагогічна громадськість лише чує про них. І перестає вірити в можливість змін. Тож повторюю, як мантру: потрібна СПРАВЖНЯ реформа. Потрібні НОВІ люди в органах управління освітою усіх рівнів, включаючи найвщий. Потрібна ліквідація застарілих управлінських і методичних структур та формування сервісної служби забезпечення закладів освіти і дієвої незалежної від МОН Державної освітньої інспекції. Первинними у СПРАВЖНІЙ РЕФОРМІ мають бути ті питання, про які я написав вище. А не терміни навчання, профільні школи чи інші проблеми, навколо яких чубляться і вправляються в красномовстві автори законопроектів «Про освіту». Адже ми можемо мати 12-річну школу, в якій залишаться ті ж проблеми, про які написано вище. У кращому випадку, можливо буде якесь їхнє тюнінгування. Однак, найкращий тюнінг ситуацію не врятує.

Залишити відповідь