Катерина Спітковська: масове приниження вчителя

Катерина Спітковська: масове приниження вчителя

Автор: Катерина Спітковська, учитель.

Я вже декілька днів ходжу під певним враженням: мене занепокоїло виникнення «креативної» ідеї про встановлення камер в класах. Що ми хочемо цим досягти? Ми ставимо в голову кута ідею “КОНТРОЛЮВАТИ ВЧИТЕЛЯ».

Я розумію, що цьому послужив ганебний вчинок вчителя, що змушувала битися головою об дошку дитину!!! Але!!! Що виходить: завжди по гіршим представникам якихось професій ми судимо про всіх! Йде масове ПРИНИЖЕННЯ професії вчителя! Давайте тоді встановимо відеокамери в усіх медичних закладах, в усіх паспортних столах, в казначействі! Давайте послухаємо, як спілкуються з людьми в транспорті! Це масова проблема нашого оточення!!!

Ви думаєте, я боюсь відеокамери? Ні, але мене турбує, хто буде контролювати вчителів? Це має бути якась служба? Це будуть батьки? Хто буде допомагати КОНТРОЛЕРАМ трактувати сказані слова, визначати якість методики???

Скільки сказано про потребу контролювати вчителів, але ніхто не сказав про те,як підняти престижність вчительської праці!!!

Якісь є, можливо, ролики про історію перемог у вчительській сфері? Я бачу тільки історію поразок! Я бачу тільки ганебні вчинки вчителів, тільки розповіді про невдах, які працюють вчителями!!! Я не говорю, що кричущі випадки слід замовчувати!!! Ні, зрозумійте мене правильно! Я теж обурююсь вчинкам деяких вчителів і вважаю, що допускати до дітей таких не слід! НІКОЛИ! Але давайте говорити і про професіоналів, про фанатів, яких набагато більше, ніж тих, хто ганьбить нашу професію.

Моя позиція: камери в школах мають бути в місцях масового скупчення дітей. А вчителю треба довіряти, хоча їх слід відбирати. Чомусь в нашій державі говорять про оснащення відеокамерами всіх навчально-виховних закладів (а їх дуже багато), а ніхто не говорить про жорсткий відбір вчителів на посаду вчителя за гідну зарплату.

Сучасний урок: основні вимоги щодо підготовки та проведення


в Методичний порадник вчителя
  На початку 90-х років минулого століття в якості природної реакції на перебудову в педагогічному середовищі виникли гострі дискусії, під час яких шукали істинні причини низької ефективності навчального процесу в школі. І головну з них побачили в уроці – як ніби-то архаїчній формі організації навчальної діяльності дітей. Найгострішими були виступи спеціалістів з організації ігор та інших видів виховної діяльності, тобто тих, які безпосередньо уроків у школі не проводили. Вони стверджували: «Урок як форму організації навчання придумав Я.-А. Коменський ще чотири століття тому. Отже, урок – це архаїка. Він об’єктивно застарів за цей час і вичерпав себе. Словосполучення «сучасний урок» це – нонсенс, абсурд».

Головним аргументом противників уроку була думка про те, що урок став не цікавим для дітей, оскільки, як правило, проводиться за сталою структурою: оргмомент, перевірка домашнього завдання, пояснення нового матеріалу, повторення та нове домашнє завдання.

Справді, класно-урочна система має свої слабкі сторони. До основних недоліків у організації уроків учителями сьогодні, за результатами спостережень, можна віднести:

відсутність системного підходу до планування процесу вивчення теми (розділу), а також визначення ролі кожного уроку в системі завдань, що ставляться перед учнями під час її вивчення;

недостатнє знання типів уроків (стандартних і нетрадиційних форм), їх призначення та структури, відсутність компетентного підходу до відбору найбільш адекватних для реалізації кожної конкретної цілі;

недостатнє знання та володіння елементами педагогічної техніки, результатом чого в більшості випадків є шаблонна структура уроків, їх одноманітність;

недостатність знань у галузі сучасних методів навчання, невміння здійснювати їх раціональний вибір для конкретного уроку;

перевантаженість змісту навчального матеріалу, надмірна кількість другорядних фактів, невмотивоване бажання відійти від підручника при поясненні нового матеріалу;

орієнтованість на середнього учня, висока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змісту навчання;

недостатність знань психологічних основ уроку, які включають як знання психологічних принципів організації уроку, так і особливостей психічного розвитку кожного учня в класі (розумові здібності, нахили, інтереси, тип уваги, пам’яті, мислення, сприймання, характер, темперамент, воля та ін.);

Більшість із зазначених недоліків мають технологічний характер і свідчать про недостатній рівень підготовки вчителів саме з цього аспекту їх діяльності.

Звичайно, крім уроку, є ще багато інших форм організації навчального процесу. Зрозуміло, що археологічні експедиції, подорожі, екскурсії, у порівнянні з уроками, дуже сильно впливають на формування світогляду дітей і залишаються в їхній пам’яті надовго. Такі заходи, як правило, не обмежені в часі, вони проходять в інших умовах, мають інший характер спілкування учнів з педагогами. Проте очевидним є і те, що при наявності навчальних планів, програм урок був, є і залишиться основною формою організації навчального процесу в школі.

Реалії сьогоднішнього дня вимагають нових підходів до організації навчального процесу в школі, зокрема, проведення уроку.

Сучасний урок – це урок демократичний. Він проводиться не для учнів, а разом з ними. Це урок, на якому присутній демократичний стиль спілкування, де діти вчаться здобувати знання, а не отримувати готові, де жоден з них не боїться висловлювати свою думку і доводити її.

Для сучасного уроку характерними ознаками є:

– варіативність і гнучкість структури уроку;

– спрямованість уроку на особистість учня;

– оптимізація форм роботи на уроці;

– формування найважливіших компетентностей учнів;

– співпраця вчителя і учня.

Статистика свідчить, що за свій педагогічний вік учитель проводить більше 25 тисяч уроків, а учень за час навчання в школі відвідує їх майже 12 тисяч.

Як побудувати сучасний урок? Як зробити так, щоб урок не тільки озброював учнів знаннями та вміннями, а й викликав би у дітей щирий інтерес, природню зацікавленість, формував би їхню творчу свідомість?

Основними заповідями щодо підготовки і проведення уроку в сучасній школі є:

1.Тема уроку повинна відповідати навчальній програмі. Як свідчить практика, іноді вчителі, особливо при підготовці відкритих уроків, стараються сформулювати тему так, щоб вона вигідно звучала, ігноруючи вимоги Програми. Проте це є неприпустимо, оскільки Програма – загальнодержавний та загальнообов’язковий документ, що підлягає неухильному виконанню.

2.Чітке визначення мети уроку. Готуючись до уроку, вчитель повинен продумати кожен свій крок, вибрати ті форми і методи, які відповідають віковим особливостям дітей, індивідуальним особливостям класу, конкретному типу навчального закладу: ліцею, гімназії, школі з класами поглибленого вивчення предмета тощо. Якщо чітко визначена мета уроку, то відповідно до неї вчитель здійснює пошук найефективніших форм роботи на уроці.Як свідчитьпрактика, в останній час вчителі, визначаючи мету уроку, чомусь зупиняються виключно на навчальному аспекті триєдиної мети уроку, ігноруючи розвивальний та виховний аспекти. Це, на нашу думку, свідомо робить урок неповноцінним у плані формування компетентностей школярів, призводить до помилок, упущень у виборі оптимального варіанта проведення навчального процесу.

Триєдина мета уроку – це завчасно запрограмований вчителем результат, який повинен бути досягнутий ним і учнями в кінці уроку. Вона вміщує три аспекти: навчальний, розвивальний, виховний.

Навчальний аспект: озброїти учнів знаннями з даної теми. Доречно при плануванні навчальної мети визначити, якого рівня якості знань пропонується досягнути учням на цьому уроці: репродуктивного, конструктивного чи творчого. Ключовими словами, що характеризують навчальний аспект є: «навчити», «розкрити», «показати», «ознайомити», «довести», «порівняти», «систематизувати», «узагальнити» тощо.

Розвивальний аспект мети уроку передбачає формування вмінь та навичок і може бути сформульований для кількох уроків, а іноді й для уроків цілої теми. Він складається із кількох блоків: розвиток мовлення, мислення, сенсорної сфери. Ключовими словами є: «розвивати», «формувати», «практикувати» тощо.

Виховний аспект мети уроку повинен передбачати використання змісту навчального матеріалу, форм і методів навчання для формування і розвитку моральних, естетичних, патріотичних, екологічних та інших якостей особистості школяра. Ключове слово «виховувати».

3.Мета уроку визначає його тип, а тип – структуру заняття. Треба пам’ятати, що тип уроку визначається метою. Досить часто спостерігається невідповідність між поставленою метою, типом уроку та його структурою. Наприклад, на уроці узагальнення і систематизації взагалі відсутня систематизація в певній системі взаємозв’язків, а є лише повторення окремих фактів або дій у вигляді переліку. Особливо це стосується уроків, що проводяться у формі ігор, змагань тощо. Отже, мета уроку → тип уроку → структура уроку → розрахунок часу на різних етапах уроку. Оскільки мета уроків є різноманітною, різноманітними будуть і відповідно структури уроків. Це дасть можливість уникнути традиційного комбінованого типу уроку.

4.Конспект уроку складається в довільній формі. Конспект – це творчість вчителя, це його професійний почерк. У деяких випадках учителі користуються «готовими» поурочними планами-конспектами. Це правомірно, якщо такі напрацювання мають гриф і їх «Рекомендовано МОНУ» або «Схвалено Вченою радою ОІППО». Проте постійне використання таких методичних розробок уроків небезпечне тим, що воно паралізує творчість учителя навіть тоді, коли педагог володіє такою можливістю. Звичайно, ми не орієнтуємо на відмову від опрацювання різного роду методичних розробок. Але вчитель повинен пам’ятати, що автором сценарію, режисером-постановником і виконавцем уроку є він сам. Навчальні можливості дітей конкретного класу знає тільки він, і тому саме він є відповідальним за успіх чи провал будь-якого уроку, а не автор «готових» методичних розробок.

5.Оптимальний, обґрунтований вибір форм і методів проведення навчального заняття. В останній час «модним» стало проведення уроків у новій, нетрадиційній ігровій формі: урок-аукціон, урок-вікторина, урок-екскурсія (подорож), урок-диспут тощо. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці уроки апріорі є не ефективні. Проте деякі вчителі переоцінюють значення цієї форми до такого ступеня, що вона превалює над змістом, метою навчальної діяльності на уроці. У свій час академік Ю.К.Бабанський після відвідання таких уроків замітив, що, звичайно, ці заняття забавляють, збуджують, захоплюють, але вчителям варто не забувати, що урок повинен хоч чуть-чуть ще і навчати. Як свідчить практика, найрезультативнішим є той урок, на якому оптимально та раціонально підібрані навчальні форми і методи, поєднані традиційні та нетрадиційні підходи до проведення навчального заняття.

6.Раціональне і комплексне використання тих чи інших засобів навчання. Як свідчить практика, іноді вчителі надмірно захоплюються на уроці (особливо відкритому) різноманітними технічними засобами навчання, дидактичними матеріалами тощо, діючи за принципом: чим більше, тим краще. Це призводить до того, що за декораціями залишається не розкритою тема уроку. Застосування вчителем кожного засобу виправдано тоді, коли воно економить сили педагога та учня, час уроку, покращує сприйняття навчального матеріалу, дозволяє здійснити контроль за тим, що вивчено тощо, і, звичайно, коли застосування того чи іншого засобу навчання не є гіпертрофованим.

7. Продумування, передбачення «родзинки» уроку. Щоб навчальне заняття було цікавим для дітей, воно повинно містити таке, що викликає подив, захоплення, інтерес – одним словом те, що вони будуть пам’ятати, коли все інше забудеться. Це можуть бути цікаві факти або навіть нестандартні підходи до уже відомого.
Об’єктивне, справедливе оцінювання рівня навчальних досягнень учнів – це одна із найважливіших складових уроку.

По-перше, кожен учитель чітко має визначити мету оцінювання: навіщо потрібна оцінка. Зазвичай учителі відзначають, що оцінювання потрібне для того, щоб:

– визначити найкращих за досягненнями учнів;

– показати учням, як вони засвоїли матеріал;

– стимулювати мотивацію школярів до навчання і отримання знань;

– з’ясувати, чи є необхідність у додатковому навчанні або «перенавчанні» тощо.

По-друге, сформулювати для себе критерії та стандарти оцінювання.

Як свідчить сучасна педагогічна практика, в процесі оцінювання рівня навчальних досягнень учнів доречно використовувати два типи критеріїв: соціальні та індивідуальні. Інструментарієм соціального оцінювання сьогодні є «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти», розроблені МОНУ на міжпредметному та предметному рівнях. Застосування індивідуальних критеріїв дає змогу порівняти результат, отриманий учнем сьогодні, з його попередніми результатами, і тим самим виявляється динаміка його розвитку.

Важливим способом індивідуального оцінювання виступає самооцінка, коли кожен учень повинен проаналізувати свою діяльність, визначити якість своєї роботи та шляхи її підвищення. Наприклад, після виконання письмової роботи учням пропонується в зошиті оцінити її якість за критеріями: правильність, повнота, логічність викладу, грамотність – і виставити оцінку в балах. Під час перевірки роботи учня вчитель здійснює аналогічну діяльність: якщо він погоджується з оцінкою учня, то обводить її, якщо ні – ставить свою, коментуючи її усно або письмово. Коментування оцінки є обов’язковим, незалежно від того, чи відповідь учня є усною чи письмовою.

Поєднання вчителем у своїй роботі індивідуальних і соціальних еталонів проявляється в тому, що учень не тільки засвоює зміст навчального матеріалу, а й сам контролює і корегує свою пізнавальну діяльність. Це і є ідеальна ситуація з критеріями оцінювання.

Отже, не дивлячись на бурхливі зміни в суспільному житті, інноваційні підходи до вирішення освітянських проблем, урок як класична форма в системі роботи загальної середньої освіти є стержнем організації навчально-виховного процесу.
http://infosvit.if.ua/suchasnyj-urok-osnovni-vymohy-schodo-pidhotovky-ta-provedennya/

Як учителі оцінками калічать або переображують наших дітей

Кінець чверті. Вкотре. Не так боляче бачити сімки та вісімки в табелі учня, як сльози на очах сина. Дорослому легше зрозуміти, що ці оцінки нічого не будуть варті в житті. Але як має почуватися учень, якому свідомо занижують оцінку, хоча за всіма критеріями він розраховував мінімум на 2 бали вище?

Напевно немає батьків, які за час навчання в школі не зустрічалися з таким явищем. Це один або кілька вчителів, які не мають авторитету ні в дітей, ні у батьків, ні у власному педагогічному колективі. В кожній школі є вчителі за покликанням, а є випадкові люди. Я не маю педагогічної освіти і, напевно, був би поганим вчителем. Але є речі настільки елементарні для розуміння, що диву даєшся, як учителі з багаторічним стажем можуть припускатися помилок, що можуть комусь поламати життя.

Оцінка за таланти це щось дуже суб’єктивне. Ну не має дитина дару до малювання чи музики — то оцініть старання! Я точно знаю про випадок, як один учитель малювання оцінив власний малюнок кількарічної давності, який підсунули діти і видали за власний, на 6 балів. І як мали почуватися учні того класу, де всі поголовно мали від трьох до шести балів? У того ж учителя один з учнів постійно отримував три бали з дванадцяти. Ця оцінка і була виставлена в атестат. Ви здивуєтесь, але після школи цей учень вступив до художнього училища і став одним із кращих студентів. Ви б бачили його ікони! А для його вчителя він так і залишився ніким, трієчником.

Оцінка за знання не завжди повинна бути критерієм знань, вона має стати стимулом для навчання. Кожен учитель повинен бути психологом. Подібно як ювелір працює з необробленим діамантом, так педагог повинен ставитися до учня. Часом необережне слово, байдужість, зверхність, недоброзичливість, упереджене ставлення можуть надламати молоду особистість, як тріскає дорогоцінний камінь. Серед усіх моїх однокласників великим авторитетом користувалися лише кілька вчителів. Але й серед них лише одній вдавалося нібито неможливе. Ті, хто з інших предметів були двієчниками, у неї мали заслужені четвірки і п’ятірки. (То були часи радянської школи.) Ніхто й не думав ніколи втікати з її уроків. Бо вона в кожному бачила потенціал. У мене і досі перед очима той ліс із рук, коли вона когось хотіла викликати до дошки. Напевно, у кожній школі є такий вчитель або два. У них на уроках діти ніби переображуються. Вони вчаться не лише з обов’язку, але щоб не образити того вчителя. Таких педагогів ніколи не буде багато. Вони розуміють, що часом треба поставити оцінку вищу і заохотити цим самим навчатися далі, замість того, щоб поставити трішки нижчу і принести повне розчарування до процесу навчання.

Оцінка виявляє не лише знання учня, але й старання вчителя. Чому вчителі про це забувають? Куди дивиться дирекція школи, якщо у класі є 1‑2 відмінників із того чи того предмету, а решта учнів тішаться, якщо отримають ту нещасну шістку? Я знаю випадки, коли жоден із класу не отримав доброї оцінки за чверть з однієї з дисциплін. Питання риторичне: чим на роботі кілька місяців займався вчитель цієї дисципліни? Наскільки він сам оцінює свою працю, якщо ніхто з класу нормально не знає його предмету, що показують оцінки? В кожній школі є вчитель, у якого середня успішність учнів на 2‑3 бали може відрізнятися від інших учителів. Чи не варто наприкінці року звільнити того вчителя, у якого найнижча успішність учнів у школі?

Оцінка не повинна залежати від того, скільки разів на тиждень прибуває «сумка» для вчителя. Це ганебне явище, яке в народі називається «принести вчителю сумку» задля кращої оцінки, є нашим спільним радянським спадком. Скільки золотих медалей і червоних дипломів здобуто свиньми, курми, кролями та іншою живністю! (Їх приносилося в жертву нашій людській гордості.) Всі знають, як наша держава «піклується про вчителя». Але вчитель, який поважає самого себе, ніколи не переступить межі, щоб натякати на подібне. Я закінчив школу на «відмінно». Коли мене попросили покликати до школи батьків, щоб «запитати, чи я готовий йти на золоту медаль», я передав це «запрошення» мамі. Як тоді, так і зараз я вдячний їй за те, що вона не пішла до школи. Ні я, ні вона про це ніколи не пошкодували.

Оцінка не повинна бути способом помсти батькам. Давайте не будемо лицемірами і зізнаємося собі, що це явище дуже поширене. Хтось відмовляється від обов’язків у батьківському комітеті, хтось поскаржився на вчителя директорові, хтось належить до іншої конфесії, а хтось є сином священика. Ми, дорослі, часто важко знаходимо спільну мову. Але в остаточному підсумку, хоч як прикро, завжди стають крайніми діти. Це стосується сімейних драм, непорозумінь між сусідами чи у стосунках батьків та вчителів. Наші син або дочка, яких учителі принижують перед однокласниками, висловлюють свої судження про їхніх батьків, свідомо занижують їм оцінки, — дістають такі сильні стреси та психічні зрушення, що часто потребують втручання психолога чи навіть психіатра. Я впевнений на всі сто: виною того, що серед нас стільки людей із заниженою самооцінкою, є вчителі й батьки, які несуть однакову відповідальність перед Богом за те, чи були добрими наставниками своїм дітям.

Насамкінець нагадаю відомий жарт із соціальних мереж про те, що колись учителі навчали в школі дітей, а батьки перевіряли дітей удома. Сьогодні навпаки. Скидається на те, що батьки вдома все роз’яснюють дітям, а вчителі в школі перевіряють те, як упоралися батьки та учень удома. І від таких недолугих шкільних програм стає сумно. Кожен учитель чи викладач вважає, що його предмет найважливіший, а тому вимагає знати так, ніби це обов’язково має знадобитися в житті. Ми продовжуємо «славні традиції» радянської школи. Варіативність предметів нам ще тільки сниться. Нехай вибачать мені вчителі, але ні алгебра, ні інформатика, ні хімія мені ніяк в житті не знадобилися. АБСОЛЮТНО. Це втрачені години в школі, марні переживання на екзаменах та багато іншого, що асоціюється з безглуздям. І як вдячний я би був тим учителям, які зрозуміють те, що мій син ніколи не стане математиком, хіміком, художником — з однієї причини: йому це, як і мені, НЕЦІКАВО. Якщо ви, вчителі, не здатні зацікавити учня своїм предметом, самі його не любите і не любили в школі, то з яким лицем ви вимагаєте від нього цей предмет знати на відмінно?

У Євангелії є згадка про юнака, який підійшов до Христа і звернувся до Нього: “Учителю добрий!” Дорогі вчителі, викладачі, професори, священики, тренери та всі ті, хто покликаний навчати! Якими ви вважаєте себе? Справедливими чи добрими? Яку оцінку за свою роботу ми б поставили кожен сам собі?

Джерело: о. Олег Кобель
 CREDO
 .

 

Кращі методи та прийоми навчання дітей

Хоча багато людей вважають навчання дітей вдячною та результативною справою, для деяких батьків воно іноді перетворюється на суцільний стрес. Як найкраще вчити дітей? Чи варіюють методи та прийоми в залежності від тематики досліджуваного матеріалу й переваг дитини? І як їй допомогти засвоїти нові знання?

Існує кілька методів і технік, які ви можете використовувати для навчання своїх дітей. Перед тим, як зробити свій вибір, з’ясуйте, який з них найбільш доречний безпосередньо для вашої дитини. Ви здивуєтесь, наскільки швидко вона буде вчитись, як тільки ви застосуєте ті методики, які максимально відповідатимуть її індивідуальному стилю навчання.

Є сім основних стилів навчання:
Візуальний (просторовий, зоровий) стиль – люди, яким він найбільше підходить, найкраще вчаться за допомогою малюнків, зображень, уявних образів і просторового уявлення.
Аудіальний (той, що сприймається на слух, слуховий) стиль – ці люди вчаться найкраще за допомогою звуків і музики.
Вербальний (словесний, лінгвістичний) стиль – ці люди краще вчаться за допомогою слів, викладених в усній або письмовій формі.
Кінестетичний (тілесний, фізичний, за допомогою відчуттів) стиль – ці люди вчаться краще за допомогою власного досвіду та практики, спираючись в процесі пізнання на дотик та свої відчуття від безпосереднього контакту та взаємодії.
Логічний (математичний) стиль – для таких учнів найважливіше логіка, аргументація й міркування.
Міжособистісний (соціальний) стиль – такі учні найкраще засвоюють матеріал, перебуваючи в групі, тобто в процесі групової взаємодії.
Внутрішньоособистісний (усамітнений, відокремлений) стиль – ці люди вчаться найкраще наодинці, самостійно.

​Важливо відзначити, що багатьом дітям підходить змішаний стиль навчання. Як приклад, подумайте про себе. Як ви найкраще вчитеся: за допомогою лише одного чи декількох стилів навчання?

Спробуйте використовувати методи та прийоми навчання, запропоновані в цій статті, – ті, які, на ваш погляд, найкраще відповідають стилю навчання вашої дитини.

«Візуальні» учні

Щоб допомогти візуальному учневі швидше схоплювати зміст нових понять, вчіть його за допомогою картин, зображень, схем, діаграм та кольорокодованої інформації. Наприклад, якщо ви вчите дитину зав’язувати своє взуття, дайте їй поетапну інструкцію, ілюструючи кожен крок. Використовуйте шнурки різних кольорів для більшої наочності. Якщо ви вивчаєте з нею тему шкільного предмета, наприклад, екосистему дощових лісів, запропонуйте дитині досліджувати цю тему за допомогою графіків, а свої відкриття зобразити у вигляді малюнків. «Візуальні» учні краще запам’ятовують інформацію, якщо вона класифікована відповідно до кольорів. Коли ви читаєте разом з дитиною й навчаєте її граматики, спробуйте надати певного кольору кожній частині мови. Завжди майте при собі кольорові ручки, олівці, маркери, наклейки та стікери.

«Аудіальні» учні

Діти, які краще сприймають інформацію на слух, потребують методики викладання, яка включає використання звуків. Учні цього типу домагаються успіху, якщо ви пояснюєте основні поняття уроку за допомогою розповіді або пісні. Ви також можете використовувати музику, щоб надати середовищу навчання певного настрою. Було б ідеально, якщо б такі діти складали іспити під звуки класичної музики… Якщо ви хочете, щоб вони відчули пожвавлення від вивчення нудного, на їхню думку, предмета (математики, граматики, історії, чого завгодно), ввімкніть на кілька хвилин ритмічну, веселу музику. Щоб викласти важливі уроки дітям молодшого віку, використовуйте усне оповідання та спів, наприклад, навчальні пісеньки для малюків тієї чи іншої тематики.

«Вербальні» учні

Вербальний стиль навчання зосереджений на використанні слів в усній і письмовій формі. Для цього типу учнів ефективні такі методи та прийоми навчання, як переписування фраз і слів, власні записи під час лекцій, читання вголос, прослуховування аудіозаписів та обговорення. Навчити таку дитину орфографії можна, наприклад, запропонувавши їй кілька разів написати слово на папері або дошці. Такі діти краще розуміють і вчать правила, якщо записати їх на плакаті, щоб вони могли їх постійно бачити, перечитувати та звірятись із ними. Якщо вашим дітям подобається писати, допоможіть їм придумати й записати детективну розповідь, якою вони будуть пишатись.

«Кінестетичні» учні

Учні, схильні до кінестетичного стилю навчання (за допомогою дотикових/тактильних відчуттів), навчаються, «роблячи» це. Такі діти повинні будувати, створювати, зображати й відчувати те, чому вони вчаться. Якщо ви навчаєте їх історії Стародавнього Риму, нехай вони побудують моделі стародавніх будівель та історичних місць. Якщо вони не дуже добре вміють моделювати архітектурні споруди, нехай зображують досліджуваний матеріал за допомогою скетчів, імпровізації та маленьких п’єс. Виїзні заняття, використання технологій і всіляких ігор також є ефективним методом навчання дітей, схильних до кінестетичного сприйняття інформації. Наприклад, якщо з геометрії ви вчите тему «Кути трикутників», проведіть заняття на баскетбольному майданчику. Два учні можуть демонструвати різні кути між ними й баскетбольним кільцем. Експерименти – це також ефективний метод навчання кінестетиків.

«Логічні, математичні» учні

Такі учні повинні знати вичерпну відповідь на складне для розуміння питання «чому?». Відповідь «тому що» або «це просто так відбувається» їх не задовольнить. Вони досягають чудових результатів, дотримуючись складних інструкцій, вказівок, використовуючи в процесі навчання сучасні технології та ігри. Діти, схильні до логічного стилю навчання, часто стають інженерами або математиками, оскільки обидві ці професійні галузі, як правило, побудовані на дотриманні логічних правил. Намагайтесь також у якості вивчення нового матеріалу використовувати навички вирішення проблем. Наприклад, нехай діти розроблять гіпотезу, яку можуть перевірити. Обговоріть позитивні або негативні результати й запитайте у них, чому все сталося саме так. Ви можете здивуватися тому, як вони сформулюють свої відповіді.

«Міжособистісні, соціальні» учні

Ці учні більше за всіх отримують користь від міжособистісного спілкування й краще вчаться в групі. Відповідний стиль навчання передбачає рольові ігри, групові проекти, волонтерську діяльність та дебати. Нехай діти займаються з іншими дітьми, заохочуйте їх дискусії та співпрацю. Ви також можете виявити, що такі діти можуть бути чудовими друзями за листуванням.

«Внутрішньоособистісні, усамітнені» учні

Такі діти потребують індивідуального навчання та самопідготовки. Коли вони знаходяться в групі, то можуть відчувати занепокоєння й замикатись у собі. Спробуйте вибудовувати їх навчання навколо того, чим вони зацікавлені, і використовуйте їх інтерес, як трамплін для пізнавання нового. Наприклад, якщо ваша дитина одержима літаками, ви можете використовувати це, щоб вивчати з нею гравітацію, погоду, фізику, мотивацію, культурні відмінності або навіть приготування їжі. Учні, які віддають перевагу навчанню на самоті, можуть з радістю використовувати для навчання пізнавальні передачі й читання книг. Згодом вони можуть досягти успіху в програмуванні та розробці ігор.

ЗАЗДРЮ…


Згідно з останніми дослідженнями, переважна більшість учителів Великої Британії вважають, що відкриті атестаційні (в англійській термінології градуювальні, ‑ пер.) уроки є однією з основних причин стресів і тривожності у професії вчителя.

Значна кількість респондентів, які взяли участь у дослідженні, проведеному на замовлення Спілки університетів і коледжів Англії, заявили, що відкриті атестаційні уроки нагадують «бомбу з годинниковим механізмом», яка все частіше використовується в навчальних закладах як «дисциплінарний батіг» для «биття персоналу».

Понад трьох із половиною тисяч викладачів англійських коледжів відповіли на запитання онлайн-анкетування. Більшість респондентів не наполягають на негайній відміні відкритих атестаційних уроків, але, урешті-решт, хочуть бачити альтернативу такого оцінювання своєї роботи.

Директор із наукових досліджень і розвитку безперервної освіти Метт О’Лірі з Вулверхемптона, який проводив дослідження, зауважує: «Установлено, що відкритий урок найімовірніше є найзначнішою причиною численних суперечок і скарг у країні».

Опитування давало респондентам право анонімно додавати у відповіді коментарі, унаслідок чого було зібрано, а потім оброблено порядку 100 000 слів у ремарках.

Наприклад, один із респондентів відзначив: «Проблема в тому, що частина вчителів «дають» відкриті уроки й одержують при цьому більш високі оцінки, ніж ті, хто систематично непублічно проводить більш цікаві уроки, але з ряду причин не може показати добрий рівень на відкритих уроках просто через «нерви».

Ще одна типова відповідь була такою: «Процес спостереження на відкритому уроці використовується для залякування частини викладацького складу, який не дуже хорошої думки про менеджерів навчального закладу».

О’Лірі вважає, що атестаційні уроки не є точним способом оцінювання викладання: «Незалежно від того наскільки об’єктивно насправді оцінюється урок, виникає маса запитань, пов’язаних з обґрунтованістю та достовірністю спостереження як методу оцінювання. Якщо взяти повне середнє навантаження викладача коледжу (зараз воно становить більше 800 годин на рік), то неправильно, усього лише маючи дані спостереження за формальними схемами аналізу на одному уроці, використовувати їх як всеосяжну оцінку професійної компетентності й ефективності роботи викладача».

Керівник дослідження робить висновок, що пряму залежність між результатами відвідування внутрішньошкільних відкритих уроків і можливими дисциплінарними процедурами, аж до звільнення викладача, треба «розірвати».

При оцінюванні вчителів за наслідками відкритих уроків використовується чотирибальна шкала, що градуює рейтинг учителя як «видатний», «добрий», «вимагає покращення» та «неадекватний». Якщо вчителі одержують рейтингову оцінку «вимагає покращення» або «неадекватний», їм пропонують повторно проводити відкриті уроки протягом 4‑6-ти тижнів, і, якщо покращення не має, це може спровокувати всілякі дисциплінарні процедури, аж до звільнення.

«Існують дійсно точні процедури надійного оцінювання, наприклад, використання в якості оцінки банку даних про вчителя, ‑ відзначає О’Лірі. ‑ У нас є професійні інспектори високого рівня, які покладаються не тільки на висновки відкритих уроків, а і, знаходячись у навчальному закладі, оцінюють його роботу комплексно, використовуючи надійну доказову базу».

Він рекомендує й ряд інших методик оцінювання роботи викладачів, що також включають наявність доказової бази, наприклад, методики самооцінки, експертної оцінки, зовнішньої перевірки та зворотного зв’язку з учнями.

Принаймні вже п’ять провідних коледжів Англії відмовилися від атестаційних відкритих уроків. У вересні минулого року коледж міста Оксфорда припинив проводити відкриті уроки і замінив їх динамічним оцінюванням взаємного спостереження із включенням результатів вивчення думки учнів.

Рой Бентлі, викладач соціології, управління та політології в цьому коледжі, уточнює: «У нас не проводилися відкриті уроки для атестації вчителів ані цього року, ані протягом ряду попередніх років, оскільки й педагогічний колектив, й управлінський персонал стали все більше відкрито виражати незадоволеність традиційною моделлю. З часом усе ставало все більш і більш шаблонним, коли викладачі думали перше за все про «критерії», узагалі переставши впроваджувати які б то не було інновації, й упускали з виду учнів, заради яких вони виконують свою роботу».

Майкл Аллен, Велика Британія

Що чекає на освіту та освітян?

Верховна Рада України вже у листопаді може розглянути новий закон “Про освіту”, який має покласти початок реформування української школи, а також вплинути на усіх учасників освітнього процесу. Пропонуємо читачу найбільш актуальні положення законопроекту, що стосуються питань середньої освіти.

Отже, закон, у разі його прийняття набере чинності з 1 січня 2016 року.

Однією з найбільш обговорюваних у суспільстві змін є перехід України на 12-річну школу. Передбачається, що після ухвалення закону, початкова освіта триватиме 5 років, базова середня освіта здобуватиметься впродовж 4 років, а здобуття профільної середньої освіти триватиме 3 роки. Навчання учнів за програмами дванадцятирічної повної середньої освіти, у разі ухвалення закону, розпочнеться з 1 вересня 2017 року.

Повна середня освіта в Україні буде визначена як обов’язкова. При цьому, держава гарантуватиме громадянам право на отримання повної середньої освіти і сплачуватиме її здобуття. Також на державу буде покладено обов’язок із забезпечення підручниками, в тому числі в електронному вигляді.

Законопроектом передбачено, що початкова освіта здобуватиметься у закладі освіти за місцем проживання дитини, в сім’ї або за участю вчителя чи фізичних осіб, які здійснюватимуть освітню діяльність.

Разом з тим, відповідній територіальній громаді безпосередньо або через її представницький орган буде надано право прийняти обґрунтоване рішення про доцільність здобуття дітьми початкової середньої освіти у закладі освіти іншого населеного пункту.

Діти, які здобуватимуть початкову освіту в сім’ї, чи за участі вчителя або фізичної особи будуть проходити підсумкову атестацію у закладах початкової освіти.

Базова середня освіта передбачає підготовку до наступного рівня освіти – профільної середньої освіти. Базова середня освіта здобувається у закладі освіти, а також може здобуватися особами в будь-яких формах, визначених законодавством. Вибір форми здобуття базової середньої освіти дітьми покладається на їхніх батьків.

У свою чергу, згідно з проектом закону “Про освіту”, профільна середня освіта передбачатиме два напрями профілізації: загальноосвітній та професійний.

Навчальні досягнення випускників по завершенню базової та повної середньої освіти будуть підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

Законопроектом передбачено, що керівник закладу освіти обиратиметься за конкурсом, після чого він здійснюватиме свою діяльність за контрактом. Також за результатами конкурсного відбору шляхом укладення трудового договору прийматимуться на роботу педагогічні працівники.

Кандидати для роботи у закладах дошкільної, середньої, позашкільної та професійної освіти на посадах педагогічних працівників будуть проходити державну сертифікацію.

Метою сертифікації є оцінювання здатності здійснювати педагогічну діяльність в системі дошкільної, середньої, позашкільної чи професійної освіти. За результатами сертифікації вчителям буде присвоюватися певна кваліфікаційна категорія, зокрема, педагог-стажист, педагог другої категорії, педагог першої категорії або педагог вищої категорії.

Після прийняття законопроекту, педагогічні працівники будуть зобов’язані щоп’ять років проходити повторну сертифікацію, за результатами якої підтверджувати кваліфікаційну категорію або отримувати вищу.

При сертифікації для роботи у закладах дошкільної, середньої, позашкільної освіти перевірці підлягають знання та навички зі змісту та методики навчання і знання з предмету (предметів), котрі планує викладати вчитель. У разі непроходження сертифікації або неспроможності підтвердити присвоєну раніше кваліфікаційну категорію особу буде відсторонено від педагогічної діяльності.

Обсяг та перелік видів роботи педагогічних працівників встановлюватиметься закладом освіти та закріплюватиметься у трудовому договорі у межах, визначених законодавством. Законопроектом визначено, що залучення педагогічних працівників до роботи, не передбаченої трудовим договором, може здійснюватися лише за їх згодою або у випадках, передбачених законодавством.

Окремий розділ законопроекту “Про освіту” присвячений професійному розвитку та оплаті праці педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Посадові оклади педагогічних працівників підвищуватимуться з урахуванням надбавки за кваліфікаційні категорії. Надбавка вчителя другої категорії складатиме 10 % від посадового окладу, вчителя першої категорії 20 % від посадового окладу. Відповідно посадовий оклад вчителя вищої категорії з урахуванням надбавки підвищиться на 40 % від посадового окладу.

Законом передбачено, що педагогічні працівники матимуть право на академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі.

Також передбачено, що педагогічні працівники матимуть право на однорічну неоплачувану творчу відпустку не рідше одного разу на 10 років із зарахуванням до загального і спеціального трудового стажу.

Також законопроектом передбачено поняття “Академічної доброчесності”. Дотримання академічної доброчесності учасниками освітнього процесу передбачатиме самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання, посилання на джерела інформації у разі запозичень ідей, тверджень, відомостей, дотримання норм законодавства про авторське право.

За порушення принципів академічної доброчесності педагогічні працівники притягуватимуться до дисциплінарної відповідальності. У свою чергу, порушення принципів академічної доброчесності з боку учнів матиме наслідком повторне проходження оцінювання або повторне проходження навчального курсу.

Також в Україні, з метою забезпечення належних умов для реалізації права на освіту в системі освіти, буде впроваджено Інститут освітнього омбудсмена.

Освітній омбудсмен розглядатиме скарги, подані від осіб, які навчаються, їхніх батьків, а також від осіб, які навчають, у закладах освіти усіх рівнів. За результатами проведених перевірок Освітній омбудсмен виноситиме рішення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості скарги, і на його основі надаватиме рекомендації закладам освіти, органам управління освітою, правоохоронним органам.

Законопроект “Про освіту” може бути розглянутий українським парламентом найближчим часом. У разі його прийняття він набере чинності з 1 січня 2016 року.

Це цікаво

Як покращити успішність дитини у школі

Успішність вашої дитини падає з року в рік або вона отримує лише середні оцінки, хоча, на вашу думку, могла би претендувати на вищий бал? Знаючи її здібності, ви впевнені, що вона може бути більш успішною у школі. І це не дає вам спокою, адже ви розумієте, як важливо добре вчитися зараз, щоби потім вступити в університет або просто гідно закінчити школу. Ви переживаєте, сваритесь і дорікаєте їй за лінь, відсутність мотивації й безвідповідальність. Ви просто не розумієте, чому дитині настільки нецікаво вчитись, і придумуєте різні способи додаткової мотивації. Але найчастіше ситуація не покращується, а стає лише гірше.

Нам, батькам, складно не турбуватися про академічні успіхи наших дітей, тому що ми знаємо, як це важливо для їх майбутнього. З нашої точки зору, той факт, що дитина цінує друзів або електронні гаджети більше, ніж навчання, просто абсурд. Правда полягає в тому, що більшість дітей насправді мотивовані, хоч і не тим, чим, на наш погляд, повинні. Спробуйте подивитись на це з іншого боку: коли справа доходить до чогось захоплюючого, такого як відеоігри, музика, соціальні мережі чи вибір крутих джинсів, дитина демонструє високу мотивацію й повну відсутність будь-якої ліні. Тут є один нюанс: якщо ви тиснете на дитину, щоб її мотивувати, ситуація зазвичай тільки погіршується.

Зрозумійте: діти повинні самі усвідомити цінність праці. Подумайте про це з точки зору власного життєвого досвіду. Ви прекрасно знаєте, що харчуватися треба правильно, але не завжди дотримуєтеся здорового харчування! Ваша дитина повинна сама усвідомити важливість академічних успіхів. Звісно, є й об’єктивні чинники, які можуть перешкодити отриманню хороших оцінок (наприклад, розумові або фізичні недуги, нездатність до навчання чи поведінкові розлади, сімейні проблеми та зловживання деякими шкідливими речовинами). Їх теж треба враховувати.

Є люди, в яких зосередились усі компоненти успіху – мотивація, відповідні навички, уміння досягати результату й отримувати максимальну користь. Але для більшості з нас шлях до мотивації й успіху значно звивистіше і тернистіше. Якщо подумати, не кожна дитина звертається по допомогу до вчителів, вчасно робить домашні завдання, щовечора повторює пройдений матеріал і відкладає вбік усе, що її відволікає від навчання. Тому що так діють діти, в яких більш розвинена передня частина мозку і яким, відповідно, притаманні так звані хороші виконавчі функції, саме вони відіграють значну роль у шкільних досягненнях.

Виконавчі функції головного мозку допомагають регулювати емоції, сприяють концентрації уваги, наполегливості та гнучкості. У багатьох дітей ці функції розвиваються пізніше – лише в підлітковому віці. І, звісно, батькам дуже важко бачити, як їх дитина протягом довгого часу відстає в успішності. У це важко повірити, але такі діти не ледачі, не безвідповідальні й не відчувають відсутності мотивації. Якщо ви не згодні або не вірите в це, то, ясна річ, будете дратуватися, засмучуватись і гніватись у відповідь на гадану лінь дитини, що, у свою чергу, сприятиме її опору й боротьбі з вами. Далі пропонуються поради, які допоможуть вам уникнути подібного негативу.

Зберігайте з дитиною відкриті, товариські й позитивні взаємини. Завжди залишайтесь на боці дитини, не займайте позицію по той бік барикад. Це дозволить зберегти ваш авторитет і вплив, що є найважливішим інструментом виховання. Покарання, моралізаторство, погрози й маніпулювання приведуть у нікуди, зруйнують ваші взаємини й мотивацію дитини. Звісно, ваша фрустрація, почуття тривоги та страху нормальні і зрозумілі. Але реагувати на поведінку дітей подібним чином абсолютно неефективно. Пам’ятайте: ваша дитина поводиться так зовсім не для того, щоби зробити ваше життя нещасним, або тому, що вона нікчемна нероба. Наступного разу, коли ви відчуєте, що починаєте гніватися, спробуйте сказати собі: «Моя дитина просто ще не прийшла до цього». Пам’ятайте: ваше завдання – допомогти їй навчитись бути відповідальною. Якщо ви негативно налаштовані й перетворюєте це на моральну проблему, ваша дитина буде грубити вам, не намагаючись замислитись над суттю проблеми.

Введіть правило «коли». Один з уроків життя свідчить: ми отримуємо задоволення тоді, коли робота завершена. Якщо ви тренуєтеся забивати гол, то в результаті набираєте більше балів, і команда виграє. За роботу теж платять після її виконання. Тому почніть казати наступним чином: «Коли закінчиш заняття, можеш піти в гості до Дмитрика». Або: «Коли зробиш домашнє завдання, можемо разом подивитись той фільм, про який ти згадував». Введіть це правило й дотримуйтесь його. Якщо ваша дитина ще не здатна самостійно планувати й ініціювати, наполегливо дотримуйтеся цього правила. Тим самим ви допоможете їй навчитись робити те, що її власний мозок поки що не може забезпечити, – навчите її структурувати час.

Долучайтесь до навчального процесу. Якщо ваша дитина погано вчиться і її успішність падає, вам доведеться долучитись до навчального процесу. Вам необхідно підключитися превентивно й допомогти їй створити оптимальну структуру занять, яку сама дитина створити ще не може. Ця структура передбачає продуманий розклад із зазначенням часу, відведеного для занять, і часу на відпочинок. Вам доведеться простежити за його дотриманням. Наприклад, вимикайте комп’ютер і кажіть: «Жодних відеоігор або телевізора, доки не виконаєш домашнє завдання». Також треба буде подумати й вирішити, яку кількість часу дитина повинна присвятити навчанню. Протягом цього часу не допускайте використання електронних пристроїв (телефон, планшет і т. п.), оскільки ніщо не повинно відволікати увагу дитини. Ви можете ввести таке правило: навіть якщо дитина виконала всю домашню роботу, а навчальний час не пройшов, вона повинна продовжувати вчитись. Нехай повторює, читає або перевіряє помилки. Введіть правило «Півтори години тиші» – без електронних пристроїв, лише навчання. Деякі діти краще вчаться, слухаючи музику, але під час навчання будь-які інші електронні пристрої необхідно вимкнути. Ці правила не повинні нагадувати покарання, вони покликані допомогти дитині виробити ефективний робочий режим і зосередитись на шкільних предметах.

Запитуйте вчителя. Якщо оцінки та працездатність вашої дитини не на висоті, ви можете разом з її вчителями розробити план порятунку ситуації. Наприклад, учитель може перевіряти, чи забрала дитина все необхідне зі школи, а ви перевіряйте, чи добре вона зібрала портфель до школи. Як тільки ви побачите, що дитина почала краще розпоряджатись і керувати своїм часом, виконувати домашні завдання, повторювати матеріал перед контрольними роботами, це буде сигналом про те, що вам час трохи відступити.

Визначте місце для занять. Можливо, вам треба буде посидіти біля дитини, доки вона робить домашню роботу або, принаймні, перебувати поруч з нею, щоб у потрібний момент допомогти їй. Може, дитині знадобиться тихе місце для занять, подалі від галасливих братиків і сестричок. А може, навпаки, дитина буде краще займатись у спільній кімнаті з усіма членами сім’ї. Допоможіть їй перевірити це на практиці. Але як тільки ви визначите, яке місце для занять буде кращим, нехай дитина знаходиться саме там. Не треба виконувати домашню роботу замість дитини. Ваша допомога може полягати в тому, щоби перевірити виконане завдання й розпитати дитину, як вона засвоїла той чи інший матеріал.

Розділяйте великі завдання на дрібні частини. Разом з дитиною подумайте й вирішіть: можливо, буде краще, якщо ви розділите завдання на невеликі частини, і вона буде виконувати їх щодня. Для запису щоденних завдань можна використовувати великий настінний календар або білу дошку. Ви можете також залучити допомогу вчителя або найняти репетитора.

Будьте добрими, але непохитними. Робіть усе можливе, щоби бути добрим, корисним, послідовним батьком, і непохитно чиніть опір спокусі покарань, надмірного втручання й контролю. Після кожної негативної взаємодії з дитиною спробуйте створити десять позитивних. Постарайтеся зробити акцент на підтримці й заохоченні дитини замість неспокою та претензій. Коли ви починаєте рефлексувати й думати, що академічна успішність вашої дитини є відображенням вас самих або якості вашого виховання, і що саме ви й тільки ви несете відповідальність за його результат, то, як наслідок, опиняєтесь на місці дитини, а не на своєму, батьківському місці. А це шкідливо й неефективно.

Відсутність мотивації чи тривожність? Іноді відсутність мотивації (або те, що виглядає як безвідповідальність) насправді може бути тривогою дитини чи соромом за неуспішність у предметах, або невиконання домашнього завдання. Більшість людей тривожаться із приводу виконання якихось справ та уникають їх, як чуми. Іноді діти просто не можуть цього пояснити, бо не завжди усвідомлюють свої хвилювання, тривоги, страхи й занепокоєння. Ось типовий випадок. Припустимо, дитина каже вам, що сьогодні їй не задали жодної домашньої роботи, хоча це не так. Брехня змушує вас турбуватись. І якщо ви реагуєте криком і критикою, ваша дитина під впливом тривожних емоцій ще більше дистанціюється і від вас, і від домашньої роботи. Незначний прояв тривоги здатний мотивувати людину, але занадто сильний її прояв блокує здатність дитини думати, а також ту частину мозку, яка відповідає за мотивацію. Тримайте свої емоції під контролем, пам’ятайте про те, що тривога (страх) дитини – це не лінь. Ваша мета як батька полягає в тому, щоби стримувати свої емоції і правильно реагувати на хвилювання дитини.

Іноді почуття сорому, неповноцінності або тривоги, яке відчуває ваша дитина, може хибно тлумачитись вами, і ви можете прийняти його за негативне ставлення до навчання, відсутність мотивації та безвідповідальність. Ігнорування таких емоційних реакцій дитини може призвести до її протидії, замкнутості, відмови або демонстративної непокори. Пам’ятайте: те, що відбувається зараз, може виглядати зовсім по-іншому, коли ваша дитина подорослішає. А поки що в позитивній формі допоможіть їй оптимально структурувати навчальний процес. І, розуміючи всю картину того, що відбувається, заспокойтеся самі.

Навчіть дитину знайти баланс інтересів. Не забувайте тримати в голові загальну картину того, що відбувається. Замість того щоби гніватися з приводу оцінок вашої дитини, допоможіть їй знайти життєвий баланс між дружніми відносинами, навчанням, волонтерською роботою й сімейними заходами. Візьміть участь у шкільних справах дитини, проявіть інтерес до шкільних проектів.

Не проектуйте майбутнє. Коли ми бачимо, що наша дитина нічим не цікавиться в житті, легко почати проектувати таку поведінку на майбутнє. Якщо в неї немає жодних інтересів, крім відеоігор і друзів, ми думаємо, що вона ніколи не досягне успіху й навіть навряд чи зможе самостійно функціонувати в суспільстві. Це нарощує наше занепокоєння і страх. Але правда полягає в тому, що ми не можемо передбачити майбутнє. Якщо ви акцентуєте свою увагу на негативі, це лише посилює напругу у відносинах між вами й дитиною. Краще зосередьтесь на її позитивних рисах і допоможіть дитині розвивати їх. Вона товариська, завжди поспішає на допомогу або любить тварин? Зосередьтесь на тих якостях, які виховують розвинену, успішну людину, а не тільки на шкільних оцінках. Допоможіть дитині розвиватися соціально, творчо, емоційно.

Коли дитина відстає в навчанні, батьки настільки турбуються, що найчастіше за все це призводить до постійних сварок, але успішність так і не покращується. Якщо ви як батько заспокоїтесь і зрозумієте, що причина слабкої успішності не тільки в поганому ставленні до навчання й відсутності мотивації, а ще й у тому, що ви не можете примусити дитину бути вмотивованою, то станете краще до неї ставитись і допомагати дитині, коли вона цього потребуватиме. Пам’ятайте: ваша мета – зупинити розвиток негативної реакції й вирішити проблему.

МОН вимагає від чиновників відчепитися від учителів

Міністерство освіти і науки вимагає від органів управління освітою, керівників інститутів післядипломної педагогічної освіти, керівників методичних кабінетів та центрів, а також керівників навчальних закладів забезпечити неухильне дотримання принципів педагогічної свободи вчителя. Про це йдеться у листі МОН, що підписаний заступником міністра освіти і науки Павлом Полянським.

Зокрема, заступник міністра наголошує, що одним з пріоритетів освітньої політики є дебюрократизація діяльності педагогічних працівників, упровадження органами управління освітою сучасних принципів державно-громадської моделі управління.

“В умовах, коли Міністерство освіти і науки суттєво скоротило переліки звітності, що подаються з регіонів, обмежило кількість загальнонаціональних заходів, й продовжує лінію на дебюрократизацію, продовжують надходити звернення від вчителів загальноосвітніх навчальних закладів щодо неправомірних вимог з боку керівників навчальних закладів, органів управління освітою, методичних кабінетів (центрів) та інших організацій щодо ведення документації вчителем та примусу до виконання невластивих вчителю функцій”, – йдеться у листі.

У Міністерстві освіти акцентують увагу на тому, що на перешкоді творчій діяльності педагогічного працівника, його зосередженості на виконанні головного функціонального обов’язку і покликання – надання якісних освітніх послуг стоїть переобтяження його введенням усілякої, у багатьох випадках не передбаченої жодним нормативно-правовим актом, письмової звітності, планування та іншої документації.

“Відтак це поглинає значну кількість сил і часу вчителя, перетворюючи його роботу на механічну рутинну проектно-звітну діяльність, що надмірно контролюється й перевіряється керівниками різних рівнів та інстанцій”, – наголошується у листі Міносвіти.

В освітньому відомстві зазначать, що особливо обтяжливих форм така паперотворчість та позаплановий неправомірний контроль набувають наприкінці семестру та навчального року. У зв’язку з чим у МОН наполягають на неухильному дотриманні принципів педагогічної свободи вчителя.

Зокрема, у Міністерстві освіти і науки звертають увагу освітніх чиновників різних рівнів на тому, що календарне та поурочне планування здійснюється вчителем у довільній формі, у тому числі з використанням друкованих чи електронних джерел тощо. Формат, обсяг, структура, зміст та оформлення календарних планів та поурочних планів-конспектів е індивідуальною справою вчителя. Встановлення універсальних у межах навчального закладу, міста, району чи області стандартів таких документів е неприпустимим. Строки їхнього зберігання вчителем також законодавчо не встановлені, а відтак вчитель самостійно приймає про це рішення.

 Також у МОН наголошують, що створення, наповнення та зберігання різноманітних портфоліо, папок, альбомів тощо з напрацюваннями вчителя на паперових носіях, в тому числі при підготовці його до чергової чи позачергової атестації, участі в конкурсах тощо не належить до передбачених законодавством видів роботи й не може вимагатися від вчителя керівниками навчального закладу, представниками методичних служб чи органів управління освітою.

У листі зазначається, що законодавчі та підзаконні акти у сфері освіти надають вчителеві право, а побудова навчальних програм з предметів передбачає можливість перенесення вчителем уроків, збільшення кількості годин на вивчення окремих тем. Відтак, контроль щодо так званого “відхилення” вчителя від календарного планування чи від матеріалів підручника е неправомірним і неприпустимим.

Насамкінець, у Міністерстві освіти і науки звертають увагу учасників освітнього процесу на те, що вибір форм та методів викладання є винятково прерогативою вчителя й не можуть регламентуватися ні адміністрацією навчального закладу, ні органами управління освітою. Вимоги окремих керівників щодо зведення діяльності педагога до застосування ним лише традиційної класно-урочної форми проведення занять чи застосування тих чи інших методик е неправомірними й вчитель не зобов’язаний їх виконувати.

“Дотримання цих та інших приписів та принципів сприятиме професійній самореалізації педагогів і, як наслідок, – підвищенню якості освіти”, – зазначають у Міністерстві освіти і науки, звертаючись до органів управління освітою, керівників інститутів післядипломної педагогічної освіти, керівників методичних кабінетів та центрів, а також керівників навчальних закладів.

Додатково див.: Лист МОН № 1/9-630 “Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя”.